9 березня, вшановуючи Тараса Шевченка, укропівці за кілька годин роздали 6 тисяч листівок із віршами Кобзаря. Будь-хто із перехожих, міг за бажанням прочитати вірша великого українського поета на пам’ять. Львів’яни радо погоджувались.
Таку акцію ініціювали і організували Станіслав Барчак, голова Личаківського осередку партії УКРОП та Дмитро Дендерис, керівник молодіжного крила укропівців у Львівській області. Розробив листівку Тарас Подвірний.
Активісти і симпатики партії роздавали листівки із віршами біля пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченко на проспекті Свободи та у одному із найбільших районів Львова – Сихівському.
«Чому листівка? Кожен прочитає сам і принесе додому до родини, до близьких. Так Шевченко переступить поріг нехай не кожного із 6 тисяч львів’ян, але більшості», - пояснює ідею акції Станіслав Барчак.
Люди різного віку згадували слова знаних з дитинства віршів. Дехто цілком усвідомлено надавав їм нових інтонацій, викликаних подіями у сьогоднішній Україні. Наймолодших винагороджували шоколадом J
Увечері, напереодні шевченківських днів укропівці теж згадували улюблене з Шевченка. Кожен шукав своє, близьке. Хтось - відповіді, хтось - співзвучні емоції, а хтось людяність, приватність:
«Улюблений вірш Тараса Шевченка». Ігор Зінкевич
Не журюсь я, а не спиться
Часом до півночі,
Усе світять ті блискучі
Твої чорні очі.
Мов говорять тихесенько:
“Хоч, небоже, раю?
Він у мене тут, у серці”.
А серця немає,
Й не було його ніколи,
Тільки шматок м’яса…
Нащо ж хороше і пишно
Так ти розцвілася?
Не журюсь я, а не спиться
Часом і до світа,
Усе думка побиває,
Як би ж так прожити,
Щоб ніколи такі очі
Серця не вразили.
«Улюблений вірш Тараса Шевченка». Ігор Муравський
Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле?
— Почорніло я од крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.
Та ще мене гайворони
Укрили з півночі...
Клюють очі козацькії,
А трупу не хочуть.
Почорніло я, зелене,
Та за вашу волю...
Я знов буду зеленіти,
А ви вже ніколи
Не вернетеся на волю,
Будете орати
Мене стиха та орючи
Долю проклинати.
«Улюблений вірш Тараса Шевченка». Дмитро Пазин
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жни́ва!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
«Улюблений вірш Тараса Шевченка». Любомир Босаневич
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть.
І усміхнулася небога,
Проснулася — нема нічого...
На сина глянула, взяла,
Його тихенько сповила
Та, щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла.
