1. Новини
  2. / Головне
Що може втратити Росія внаслідок відставки президента ПАР?

Що може втратити Росія внаслідок відставки президента ПАР?

19 лютого 2018, 15:56 Головне Роздрукувати

14 лютого цього року під тиском правлячої партії Південної Африки «Африканський національний конгрес» (АНК) був змушений подати у відставку президент Південноафриканської Республіки Джейкоб Зума. Самого Зуму вже певний час звинувачують у численних корупційних оборудках, зокрема у сфері торгівлі зброєю та у прихованих зв’язках із впливовою сім’єю Гупта, що начебто отримала невиправдано великий вплив на політику країни: деякі ЗМІ навіть назвали цю політико-бізнесову зв’язку «Зупта».

На перший погляд здається, що події в далекій Південній Африці навряд чи впливають на ситуацію в Україні. Але це лише на перший погляд. Адже те, що суттєво позначається на Росії, не може не торкатися й України, яка вже четвертий рік протистоїть агресії Кремля.

Отже, що може втратити Москва внаслідок нещодавньої відставки президента Зуми, чиє ім’я в ПАР уже стало синонімом хабарництва? Це питання, безсумнівно, хвилює сьогодні й багатьох представників російського істеблішменту. Чому?

Не секрет, що Росія давно приділяє особливу увагу розвитку відносин з Південною Африкою. Можна згадати, що перші контакти з представниками «Африканського національного конгресу» були встановлені ще на початку 60-х років ХХ століття й активно підтримувалися до самого кінця існування режиму апартеїду: члени АНК отримували значні кошти, озброєння, необхідну військову підготовку та медичне обслуговування на території СРСР. До речі, цей аргумент неодноразово використовувала Москва та її лобісти в ПАР для просування російських інтересів.

Після приходу до влади Путіна відносини з ПАР були суттєво інтенсифіковані. Серед найбільших російсько-південноафриканських проектів можна назвати: участь бізнес-групи «Ренова» (РФ) у капіталі Manganese of Kalahari, де росіянам належить 49% та центр сервісного обслуговування вертолітної техніки. За наявною інформацією, інтереси в південноафриканській економіці мають російські компанії «Євраз», «Сєвєрсталь», «Норильський нікель», «Росгео» (що планувала почати видобуток газу на шельфі). У сприянні останній оборудці, вартістю 400 мільйонів доларів, згадувалась і деякі особи з ПАР, наближені до Зуми. 

Однак найбільш знаковим для Москви є перспективний проект з будівництва «Росатомом» у ПАР до 2030 року 6 атомних реакторів, загальною потужністю 9,6 ГВт, обсяг інвестицій у який оцінюється у близько 40 мільярдів доларів або навіть може сягнути 100 мільярдів доларів.

При цьому добре відомо, що ветеран АНК і боротьби з апартеїдом Джейкоб Зума особисто сприяв зміцненню всебічного партнерства з Росією, зокрема відверто лобіював згаданий російський атомний проект. Так, в одному зі своїх виступів у листопаді минулого року він прямо закликав підтримати ядерну угоду з Росією та гостро критикував її противників, які були навіть серед членів уряду ПАР.

При цьому також відомо, що влада практично у всіх країнах Африки є значною мірою персоналізованою і вкрай політизованою, а це означає, що важливі рішення приймає виключно вище державне керівництво. Очевидно, що Зума був персонально зацікавлений та особисто «відповідав» за російські інтереси в ПАР.

Отже, чи змириться Москва з втратою свого надійного друга й союзника на континенті та можливим послабленням свого впливу? Навряд. Адже в розпорядженні Кремля, який у світлі міжнародних антиросійських санкцій розглядає Африку як перспективного партнера у різних сферах, є потужні політичні, фінансово-економічні, дипломатичні, корупційні та інші інструменти.

Йдеться, зокрема, про багатоформатні відносини в рамках об’єднання BRICS (Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР), давні й сучасні російські контакти з «Африканським національним конгресом», співпрацю між спецслужбами, включаючи таємний Project Condor, що за наявною інформацією полягав у запуску військового супутника з допомогою російського носія для спостереження за всією Африкою. Дані з різних джерел також дозволяють зробити висновок про можливий інтерес російської сторони до розробок південноафриканського оборонно-промислового комплексу.

А що ж Україна? Чи існують варіанти для нашої держави скористатися «вікном можливостей», яке було майже зачинено за президентства Зуми, і спробувати активізувати наші відносини з ПАР?

Відповідь на це питання мала б бути серед пріоритетів тих осіб в Україні, які наразі займаються Африканським континентом.

 

Олег Бєлоколос, фонд «Майдан закордонних справ»

Прокоментуй цю новину у соціальних мережах Facebook