В Україні триває війна. Війна, яка забрала вже тисячі життів і продовжує забирати синів, батьків, дітей… Війна, яка досі невизнана владою. Війна, яка вигідна чиновникам.
Держава фінансує армію практично за залишковим принципом. Стара спецтехніка, неякісні бронежилети, постійна нестача харчових продуктів та елементарних речей побутового вжитку – все це реалії української армії. Це повсякденне життя бійців, які перебувають в зоні АТО.
…Олександр Серватович та Олександр Кравченко – друзі з дитинства. Перший, бієць 51 ОМБ, потрапив в АТО під час першої хвилі мобілізації. Він пройшов усі кола пекла початку російсько-української війни – був під Волноховахою, в Іловайському котлі… Зараз вже демобілізований. Саша Кравченко на фронт пішов добровольцем, залишивши високооплачувану престижну роботу в банку. Для нього – бійця 14 ОМБ - війна розпочалася з того дня, коли під Волновахою вранці був розстріляний український блокпост. Саме Олександр Кравченко – автор відео, яке побачила вся Україна. Він знімав на свій телефон перші кадри з цього блокпосту.
…Чому досі не закінчується війна в Україні? Кому вигідно не припиняти конфлікт в зоні АТО? Які причини втрати обороноздатності країни? На ці та інші питання відповідали член політради політичної партії «Українське Об’єднання Патріотів – УКРОП», засновник фонду «Новий Луцьк», перший кандидат у депутати до Волинської обласної та Луцької міської ради Ігор Палиця, кандидат на посаду Луцького міського голови, голова правління фонду «Новий Луцьк» Олександр Товстенюк, бійці АТО – Олександр Серватович та Олександр Кравченко.
Про забезпечення
– Думаю, що ні влада, ні командири не вчаться ні на своїх, ні на чужих помилках. Волонтери як працювали, так і працюють. Всією першою екіпіровкою, яка в нас була, завдячуємо сім’ям, друзям та небайдужим людям. Сьогодні ситуація не змінилася, – каже старший лейтенант 51-ї ОМБР, довірена особа кандидата на посаду міського голови Луцька Олександра Товстенюка Олександр Серватович. –– Кажуть, що риба гниє з голови. Після того, як війна почалася, наш головнокомандувач не змінив жодного генерала, – говорить Олександр Серватович. – Коли після Волновахи, Іловайська, Дебальцева не було зроблено ніяких кадрових висновків у Міноборони, то про яке забезпечення можна взагалі говорити? На початку вересня 2014 року нас відвели із зони бойових дій. До мене надійшла інформація про те, що у Докучаєвську 90 тонн продуктів захопили сепаратисти. Очевидно, що військове керівництво не вчиться ні на чужих, ні на своїх помилках, якщо вони допускають такі речі.
– На сьогодні відбувається своєрідне перетягування ковдри, – продовжує Олександр Серватович. – Є підрозділи, які милі серцю, наприклад Нацгвардія, де все більш-менш нормально. А армія – це хлопці для биття. Я вважаю брехнею і лукавством усі розмови про те, що ми в Україні маємо добре оснащену армію.
–Ті формування, які на фронті, діляться на серцю милих і всіма забутих. Перші – це Нацгвардія, котру всім забезпечують і нагороджують. Другі – підрозділи ЗСУ, – додає Олександр Кравченко. – Нашій бригаді, наприклад, видавали техніку ще часів Радянського Союзу. Весь період незалежності вона стояла занедбана. Стан мала такий, що навіть у музеї не годилася. Силами волонтерів ми ті машини «ставили на ноги» й воювали.
– І це тоді, коли новенька техніка або Хрещатиком під час параду їздила, або на продаж у Саудівську Аравію ішла, – зауважує Олександр Серватович. – А ви згадайте ту показуху з танками, яку київська верхівка передала нашій бригаді! Щоб для картинки все було гарно, техніку пофарбували, перед відеокамерами руку потиснули, а коли танкісти сіли всередину машини, там зв’язку взагалі не було. Тобто командир екіпажу не зміг би жодної команди передати навіднику чи водію.
Про відзначення
За бойовим шляхом 51-ї окремої гвардійської Перекопсько-Харківської Празько-Волинської ордена Леніна двічі Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова механізованої бригади 13 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України можна описати всю історію АТО від травня до вересня 2014-го. Адже після розстрілу блок-посту під Волновахою, бійців 51-ї ОМБ розпорошили і прикомандировували до інших частин. Так, розрізнені підрозділи воювали в усіх гарячих точках: Лисичанськ, Савур-Могила, Іловайськ, Мар’їнка. А тепер через це демобілізовані бійці мають проблеми з оформленням документів на посвідчення учасника бойових дій. Після Іловайська 51 ОМБ не стало – її розформували. Натомість винуватців розстрілу під Волновахою, Іловайської трагедії так і не покарали.
Зрештою, в будь-якому разі те, що пережили ці чоловіки, так просто не забувається. «Образа в хлопців лишиться, і якимись подачками це не залатати, – каже Олександр Серватович. – Ті, які бачили війну, – не простять полеглих. Бо те, що я бачив після Іловайська – це 13 КАМАЗів з тілами в перший день. І я на 4-й день кажу Толіку: «Мені треба своїх відсортувати». А він мені каже: «Извини, Саня, сели специально обученые люди, списки все забрали». Це демократична держава? Що вона ховає, від кого?
У День захисника Вітчизни Олександр Кравченко за увесь час служби отримав свою першу нагороду – відзнаку від Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України» ‒ хрест «За мужність», яку було вручено під час урочистостей з нагоди Дня Захисника Вітчизни, організовані партією «Українське Об’єднання Патріотів – УКРОП».
«Нагороди нам треба: спитайте, чи хлопці, які служили зі мною, нагороджені», – каже Олександр Серватович.
«Служу я з першого дня. Луганську область знаю краще, ніж Волинську, –продовжує Олександр Кравченко. – За весь цей час отримав першу нагороду. Як був призваний у званні солдата, так ним і залишаюся. Хоча за характером служби доводилося виконувати роботу на рівні командирів. Спершу казали, що мобілізованим звань не дають. Тепер я контрактник, але все залишилося як і було».
Власне, про те, що бійцям колишньої 51 ОМБ не дають нагород, до яких представили їх вже більше року, волинські видання писали не раз. В Адміністрації Президента ще минулого року лежало без відповіді 150 подань.
Начальник медичної частини 51-бригади, старший лейтенант Олександр Серватович додає: звісно, приємно, коли тебе нагороджують. Але в ситуації з 51-ою ОМБ - все набагато складніше.
Про показовий патріотизм воєнкомів
Саме через зневажливе ставлення до Збройних сил кожна нова хвиля мобілізації відбувається з усе більшими труднощами, переконані військовослужбовці.
– Історій, подібних до тих, що ми розповіли, – маса, – каже Олександр Серватович. – А в результаті на мобілізацію воєнкоми заганяли людей палками.
‒ Про професійну та контрактну армію ми мали б говорити ще півроку тому і почати створювати її, – каже засновник Фонду «Новий Луцьк», член політради політичної партії «Українське Об’єднання Патріотів ‒ УКРОП» – Ігор Палиця. Адже перші три хвилі мобілізації – це ті добровольці, патріоти, які пішли до армії самі, за ними ніхто не ганявся. Саме цих бійців варто було переводити на контракт, платити їм обіцяні гроші: і за бойові виходи, і за знешкоджену техніку. А тепер люди не розуміють, заради чого це все. Адже держава не пояснює та не мотивує потенційних бійців. На жаль, ми сьогодні втрачаємо потужний добровольчий рух, ту ідеологію, яка зародилася у квітні 2014 року.
– Ідеологія – на нулю. Жодної копійки не знайшлося для того, аби підняти патріотичний дух українців. Аби донести кожному, за що ми воюємо і кого захищаємо. А останньою краплею стала ситуація, в якій опинилися демобілізовані, – продовжили бійці розмову.
Проблема, кажуть, не лише в байдужості чиновників, які змушують учорашнього бійця пройти десятки чиновницьких кабінетів для отримання посвідки, гарантованої державою.
– Нещодавно Президент виграв суд проти російської податкової і з нього не стягуватимуть штраф у розмірі 360 мільйонів, – повідомив засновник фонду «Новий Луцьк», перший кандидат від «УКРОПу» в Луцьку міську та Волинську обласну ради Ігор Палиця. – Хотів би глянути хоча б на одного українського бізнесмена, який може виграти суд у країні, яка нас обстрілює. Існує багато «але», які не дозволяють нашій владі назвати цю війну війною. Але ж нам час припиняти кровопролиття! Люди виснажені, вони вже не розуміють, за що сидять у окопах, чому досі військо забезпечують волонтери. Бюджет країни у минулому році складав 48 мільярдів, в цьому – 96, натомість армія зовсім не відчула цього. Уся нова техніка їздить по мирних містах, а не на передовій. У військових, які знаходяться на спокійній території, значно краще забезпечення, ніж на фронті. Переконаний, що прийде час, коли ми нарешті поставимо всі крапки над «і» й відбудеться те, що насправді має відбутися.
Про наслідки
–Як страуси в пісок, влада ховає голову від негараздів із психічним здоров’ям демобілізованих. Це гірка правда, але вона є: у хлопців, які повертаються з війни, виникають серйозні проблеми з алкоголем, вони соромляться звертатися за допомогою до психіатрів. У розпачі конфліктують із рідними, вдаються до насильства у сім’ї, штовхають до розлучаються. Майже півтори сотні тих, хто вижив на війні, вдалися до самогубства. Вдумайтеся у цю цифру! І ніхто на державному рівні не б’є на сполох?! – не стримують емоцій військовослужбовці.
За інформацією експертів, у сім’ях бійців АТО зростають випадки проявів агресії, розлучень. Фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк» реалізує проекти, які спрямовані на реабілітацію, зокрема й психологічну, бійців, які повернулися із зони АТО.
– Спільно з кафедрою психології Східноєвропейського національного університету ми почали впроваджувати ці проекти ще в лютому, – розповідає голова правління благодійного фонду, кандидат на посаду Луцького міського голови Олександр Товстенюк. – Ми принципово не включали їх у перелік постійно діючих програм, оскільки віримо, що війна якомога швидше закінчиться, – Програма реабілітації полягає в тому, що психологи працюють не лише з учасниками АТО, й із їхніми родинами. Бо ж рівень домашнього насилля та алкоголізму дійсно росте. І це наша біда, яка тільки-но починається. Через рік вона заявить про себе з новою силою. Влада у цьому плані бездіє. Ми відправляємо пацієнтів у санаторії, проводимо з ними терапію зайнятістю, аби вони своїми руками могли щось зробити: намалювати картину, ікону. Вважаю, що подібні програми треба впроваджувати на загальнодержавному рівні. Щоб не мати такої проблеми, як була, коли хлопці повернулися з Афганістану. Маємо статистику, що раз у місяць учасник АТО вчиняє самогубство, але про це ніхто не згадує. Цей синдром лише починається, якщо з ним не боротися, страшно подумати, які будуть наслідки.
Про закінчення війни
–Закінчити війну можна і треба! – наголошують бійці АТО Олександр Кравченко та Олександр Серватович.
– Але найперше треба було не розпочинати конфлікт або відразу подавляти! – зауважує перший кандидат до Волинської обласної та Луцької міської рад від «УКРОПу», засновник фонду «Новий Луцьк» Ігор Палиця. – Ми мали всі можливості відстояти Крим – здали. В нас було достатньо сил очистити від сепаратистських елементів весь Донбас (так, як було зроблено в Харкові й Одесі) – Київ не захотів. Ми мали всі передумови не допустити трагедій під Іловайськом і Дебальцевим – хлопців досі везуть у закритих трунах. Хто за це відповів?!
–Утім, як би там не було, війну треба закінчувати. Відкладати автомати й домовлятися. Знаю це не з книжок, а з власного досвіду, коли віч-на-віч залишався з ворогом. Після декількох годин розмов ми не лише не вбивали один одного – навпаки: знаходили розуміння і – що головне – зберігали життя своїм бійцям, – додає Олександр Серватович.
–Так само треба робити й зараз: сідати і домовлятися, – наголосив Ігор Палиця.
…Допоки в Україні при владі буде Президент олігарх, паркетні генерали – війна продовжуватиметься. Війна, яка і далі залишатиметься невизнаною. Війна, яка буде болем та горем для все більшої кількості українських сімей.
Місцеві вибори – це перший крок у перезавантаженні влади. І вже за лічені дні, в останню неділю жовтня ми матимемо ще один шанс – змінити свою громаду, своє село, своє місто, свою область і зрештою свою країну.
