До Дня української писемності та мови укропівці з різних регіонів України в соціальній мережі Facebook розповіли, чому почали спілкуватись українською.
Багато хто з них з дитинства або з юності спілкувався російською чи суржиком, дехто піддавався впливу російськомовного середовища і в дорослому віці. Та в кожного в житті настав момент сказати: #ЯОбираюУкраїнську!
Олександр Дубінін, народний депутат України (Київ, Дніпропетровщина):
«Коли Росія вторглась в Україну, коли почали гинути наші хлопці, коли російська пропаганда намагалась принизити та знищити нашу державу – я вирішив, що вивчити українську мову, спілкуватися нею – мій громадянський обов’язок! Обирайте українську! Бо кожен російськомовний громадянин, який перейшов на українську, – це ще один цвях у російську пропаганду «руського миру».
Андрій Віротченко (Чернігівщина):
«Моя мала батьківщина – Чернігівщина – межує з Росією та Білоруссю. І там, на жаль, нечасто почуєш чисту українську. Мушу зізнатися, що й моя мова також не була досконалою. Шість років тому я став батьком. Із народженням дитини почав уважніше ставитись до своєї мови, адже син у всьому бере з мене приклад, повторює слова. Сьогодні українська мова в тренді. Для того, аби суспільство відчуло справжню красу цієї мови, вона повинна звучати скрізь!»
Ольга Червона (Полтавщина):
«Українська для мене – рідна. Нею говорять мої батьки, я закінчувала українську школу. Але у студентські роки якось непомітно перейшла на російську. 2014 рік, коли Росія активно почала вести інформаційну та збройну війну проти України, став переломним у моїй свідомості. Вирішила, що маю розмовляти саме державною мовою всюди. Чим далі – тим більше мені подобалося, як звучать українські слова, а вимовляти їх самій було естетичним задоволенням: смач-но-го, ко-ха-на, не-мов-ля… Розмовляйте своєю рідною, співучою і взагалі, однією з найкращих мов світу – українською!»
Олександр Меланченко (Донеччина):
«Я народився та виріс у російськомовному середовищі й більшу частину життя розмовляв російською. Але путінська «русская весна», що принесла зраду, кров і смерть, все змінила. Українських патріотів Донеччини кидали до підвалів, катували та вбивали за державний прапор та рідне слово. Розмовляючи українською, я чітко ідентифікую, хто я є. Водночас це мій особистий внесок у ламання стереотипів про виключно «сепарський», «русскоговорящий» Донбас. Україномовні донеччани стають найяскравішим доказом того, що в нашому краї мешкають справжні патріоти своєї країни!»
Олександр Юрченко (Київ):
«З 2010 року, коли до влади прийшли відкрито проросійські сили, я спілкуюсь лише українською мовою з усіма – з колегами на роботі, з друзями й рідними – у повсякденному житті. Хоча я народився й виріс на російськомовних вулицях Києва, у школі також спілкувався російською. Нам навіюють, що в Києві завжди всі говорили російською, але я знаю, що мій прадід говорив українською. Київ русифікували буквально за кілька десятків років, а до того він був україномовним містом. Тобто це все нав’язані нам стереотипи радянської пропаганди. У нас є чудова мова, і це нормально, коли українці в Україні розмовляють українською!»
Денис Борисенко, керівник секретаріату політичної партії УКРОП (Київ, Павлоград на Дніпропетровщині):
«Я родом зі східного регіону України, Павлограда на Дніпропетровщині. Це Західний Донбас, де переважно російськомовне середовище. А ось доня народилася вже в Києві. Якось вона приходить додому з дитячого садочка й каже: «Тату, ми ж живемо в Україні – давай завжди говорити українською, бо наша мова мені дуже подобається». Відтоді, а це вже більше трьох років, говорю українською».
Олег Коломоєць (Запоріжжя):
«Вперше я став бойкотувати російську у 2013-му, після підписання попереднім режимом антиукраїнського закону про мови. Сьогодні ж, коли йде війна і всі маски зірвані, ми з вами більше на можемо підтримувати агресора мовою. Ми маємо навчати наших дітей української мови, яка несе в собі народну духовність, традиції, свідомість. Саме так разом ми зможемо відновити соборну міцну державу – Україну!»
Ярослав Гришин (Запоріжжя):
«Як і більшість запоріжців, я навчався в російськомовній школі – класичному ліцеї. Потім – у Харкові в юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, також російською. Сьогодні вже п'ять місяців поспіль у побуті і в політичній та юридичній діяльності я використовую виключно українську мову. Переконаний, що там, де розвивається рідна українська – агресор і окупант не пройде. Я обираю українську – мову незалежності, соборності та патріотизму».
Сергій Плахотник (Кривий Ріг):
«Маю принципову позицію щодо використання української – як у роботі, так і в буденному житті. Тому що вона є рідною, державною, а також зручною для спілкування під час бойових дій, з використанням відкритих каналів зв’язку (адже противник не зрозуміє солов’їну). А найголовніше – я не спілкуюся мовою агресора! Впевнений, якби українська була у загальному вжитку на всій території країни, не було б і АТО, адже країна не розділилася б на мовні та ідеологічні клани».
Микола Колесник (Кривий Ріг):
«Коли почалася війна, відчув, що бійці гинуть не лише за державу, а й за прапор, тризуб та мову, яка ідентифікує нас як націю. Тоді перейшов на солов’їну не тільки в буденному житті, а й у соціальних мережах. Спочатку планував вести сторінку у Facebook 50/50, але коли почав писати українською, до іншої більше не повертався. Думку, що можна спілкуватися виключно російською й бути патріотом України, певною мірою вважаю хибною. Адже якщо ти патріот – маєш знати рідну мову. Вивчай її, це мова країни, котра зараз воює за суверенність, – її потрібно знати, використовувати у повсякденному житті незалежно від регіону».
Євген Тєрєхов (Павлоград на Дніпропетровщині):
«Родом я зі сходу України. Все життя говорив російською, хоча й навчався в українській школі. Перейти на рідну мову мені допомогла дружина. Відтоді як ми з Наталею почали стосунки, я прийняв для себе рішення – почати розмовляти українською! А оскільки моя дружина – співачка, вона й мене надихає співати українські пісні та начитувати вірші. Дуже хочу, щоб і наші майбутні діти теж розмовляли українською! Вважаю, що кожен українець, кожен патріот має спілкуватись державною мовою. Бо це важливо – знати мову свого народу!»
