Я виріс у звичайній радянській родині, сім'ї інженерів. Ми мешкали в звичайній комунальній квартирі з іще чотирма сім’ями. З дитинства батьки мене виховували на простих цінностях: бог, родина, життя і здоров'я людей. Потім я служив у Радянській армії, навчався в інституті, зайнявся бізнесом і жив життям бізнесмена, як і багато хто в нашій країні. І коли настав час, – країна опинилася в катастрофічній ситуації, коли почалася російська агресія, – нас запросили, і ми командою керували Дніпропетровською областю протягом року. Ось тоді, можливо, і проявилися ті цінності, про які мені з дитинства говорили батьки, на яких мене виховували. І тоді, Ваша честь, не шкодуючи сил, часу, власних коштів, здоров'я та особистого життя, – ми присвятили себе тому, щоб зберегти країну, щоб забезпечити мирне небо людям, які жили в Дніпропетровській області, в Запорізькій та Одеській областях, в частині Донецької та Луганської областей.
А війна стояла у нас майже біля порогу. Ви самі (звертається до судді Масенка) з тих місць, зі сходу України, розумієте, про що я кажу. І тоді, коли не було ні міліції, ні СБУ, ні армії – це зараз вони всі мають гарний вигляд – ми прийшли, знайшли в собі волю, сили, використали те, що Батьківщина до цього дала нам можливість заробити. Ми розуміли, що якщо тобі твоя земля, твоя країна, твій народ дали таку можливість, то рано чи пізно ти теж мусиш віддати своїй країні, людям, які тебе оточують. І тоді не шкодувалося нічого, ми віддавали все, що треба, щоб зупинити Путіна, путінську агресію, зупинити поширення сепаратизму в державі. Тоді вся країна це бачила й аплодувала нашій команді. Тому що ми це зробили, коли не було нікого. Ми зупинили Путіна, зберегли державу, забезпечили мир на Дніпропетровщині, в частині Луганської та Донецької областей. І країна не була поділена по Дніпру.
Скажу вам так: особисто я жертвував практично всім – статками, які в мене були, здоров'ям та особистим часом, через що десь постраждало й моє особисте життя – зараз мої діти мешкають зі мною Я намагаюся їх виховувати на тих самих цінностях, на яких виріс сам. Я розумію, що ви мене не знаєте, вам важко судити. Ви судите за процесом, який бачите. Але, повірте, все, що робилося, робилося щиро. Буває, що думаєш: це та мить, коли ти мусиш щось зробити, інакше не буде нічого – не буде твоєї Батьківщини, твоїх сусідів, друзів, людей, з якими ти виріс. Все зруйнується, просто перетвориться на попіл, як це сталося в Донецьку і Луганську.
Прокурор Голінченко весь час говорив, що я порушував режим перебування в палаті, нібито я палив. І свідки, які не бачили, що я палив, підтверджували, що вони відчували запах цигарок. Я скажу вам так: коли відбувалися всі ці події, не палити було просто неможливо. Я маю на увазі події в Дніпропетровську в 2014 році, коли в серпні прийшла рефрижераторна секція з-під Іловайська, яка складалася з частин тіл, обвуглених голів та відірваних кінцівок. І нам, мені особисто, доводилося йти й розвантажувати тіла тих хлопців, які віддали життя за Батьківщину. От мені хотілося б подивитися на обличчя прокурора Голінченка, подивитися, чи запалив би він цигарку, якби хоч раз таке побачив у своєму житті. Ми там відчували війну по-іншому, а прокурори тут займалися своїми справами, жили розміреним життям, каталися на своїх авто. І все це обернулося таким чином, що у мене сформувалися певні політичні погляди. Я висловлював їх правдиво, чесно, законно, не порушуючи жодних етичних норм стосовно тих чи інших політичних діячів.
Згадав фільм «Місце зустрічі змінити не можна», де Жеглов каже, що диявол – це не якийсь козлоногий рогач, це змій з трьома головами: одна з яких – жадібність, друга – дурість, а третя – зрада. І, на жаль, в нашій політичній системі, яка бореться сама з собою, поки що переважають ці голови: жадібність, дурість і зрада. І частина свідків, таких як Береговий та Пукас, як ми вчора побачили, просто дурні, жадібні, боягузливі люди, готові брехати не те що на Конституції України, вони брехатимуть і на Біблії, якщо їм накаже прокурор Голінченко, писатимуть папери на колінах, якщо їм накаже прокурор Голінченко, тому що поки ще в нас така система.
Можу пояснити щодо цих осіб. Берегового я бачив тричі. Перший раз, коли мене привезли під конвоєм до клініки Амосова, він уже стояв на сходах зустрічав нас. Другий – коли він проводив так званий медичний огляд. І третій раз – вже в суді, постійно в компанії прокурорів.
Ваша честь, щодо проведеного суду: ви знаєте, що Чаус виніс вирок заздалегідь. Я не намагався переховуватися від слідства. Я не намагався переховуватися і до арешту, і до 31 жовтня, коли мене викрали. І це вже доведено, є справи, в яких я визнаний потерпілим. Не намагався симулювати зі своїм здоров'ям, мене цьому не вчили, я не вмію цього робити. І той факт, що мені зробили операцію в клініці Амосова, і те, що судини у мене були перекриті бляшками, це доводить. Таке неможливо симулювати.
До чого я все це веду? Ви серйозні люди, ваші голови вкриті сивиною. Ви знаєте, що світ не западеться від рішення Чауса. Від незаконного рішення, тому що це було не рішення, це був фарс, результат якого був відомий заздалегідь... І він ухвалювався за лічені секунди... А запобіжний захід був замінений на новий запобіжний захід... Вся Україна бачила, що відбувалося в Дніпровському районному суді в Чауса. Я хочу вам сказати одне: зробіть, будь ласка, по совісті. Я розумію, що на вас тиснуть, я знаю це. Я знаю, що це роблять політичні бізнесмени і авантюристи, які вже однією ногою стоять у тій ямі, яку вони викопали для мене. І, повірте, вони нічого вам не зроблять, якщо ви винесете законне й справедливе рішення.
У свій час я віддав Україні не просто частину свого статку, не просто частину свого особистого часу, я віддав Україні своє серце, яке сьогодні треба лікувати. Я не шкодую про це. Це мій обов'язок. Це те, заради чого, напевно, мене виростили і виховали мої батьки. Це те, що, очевидно, послане Господом богом. Очевидно, я мав це зробити. І оскільки я віддав частину свого серця, я хотів би просити вас про справедливість, про поблажливість, про мужність, про те, щоб ви вчинили зі мною так само щиро, як я вчинив з Україною, українським народом тоді, коли мусив це зробити.
