1. Новини
  2. / Головне
Олександр Поліщук: Чуже святкування та перспективи повернення України до клубу ядерних держав

Олександр Поліщук: Чуже святкування та перспективи повернення України до клубу ядерних держав

13 березня 2019, 10:01 Головне Роздрукувати

Оригінал статті читайте на сайті «Цензор.НЕТ»

 

12 березня у столиці Чехії завершуються урочисті заходи, присвячені відзначенню 20-ї річниці вступу цієї країни разом із Польщею та Угорщиною до Організації Північноатлантичного договору.

Повертаючись до історії цієї події, слід зазначити, що шлях наших сусідів до НАТО був недовгим та нескладним. На Римському саміті 1991 року НАТО вперше прийняла неконфіденційну стратегічну концепцію, яка передбачала співпрацю з іще існуючим Радянським Союзом і новими демократіями Центральної та Східної Європи. У 1997 році на Паризькому саміті Альянс відкрив свої двері для країн колишнього Варшавського договору, надавши запрошення Чехії, Польщі та Угорщині. Тоді ж, до речі, НАТО і Росія підписали Основний акт про взаємні відносини, співробітництво і безпеку.

І нарешті, через два роки, під час відзначення 50-річчя Вашингтонського договору на Вашингтонському саміті 1999 року Чехія, Польща та Угорщина вперше взяли участь у ньому як повноцінні члени Альянсу.

Більшість політичних аналітиків вважають, що рішення було виключно політичним, адже ці країни не проходили обов’язкового для всіх аспірантів процесу виконання Плану дій щодо членства. Почасти можна погодитись із цим твердженням, але зауважити, що рішення щодо розширення Альянсу завжди мають політичний характер, оскільки є результатом політичного консенсусу між всіма членами організації.

Водночас, Чехія, Польща та Угорщина не перебували осторонь політичних процесів та змогли не тільки використати історичний момент для реалізації своїх національних безпекових інтересів, а й переконати західних партнерів у своїй «корисності» для посилення колективних військових спроможностей.

Україна не змогла у подібний спосіб скористатися сприятливою ситуацією, яка виникла внаслідок Помаранчевої революції у 2005 році. Відсутність внутрішньополітичного консенсусу в Україні щодо членства в НАТО, маніпуляції навколо цієї теми у боротьбі політичних сил та відкритий конфлікт між президентською і виконавчою гілками влади закономірно завершилися розпливчатою обіцянкою Альянсу на Бухарестському саміті у 2008 році, що Україна (колись) буде членом НАТО.

Реванш промосковських сил під керівництвом Януковича впродовж 2010-2014 років підтвердив сумніви союзників щодо незворотності європейського та євроатлантичного курсу України і взагалі зняв з порядку денного питання її членства у НАТО у основних європейських столицях.

Але Революція Гідності 2014 року засвідчила європейську ідентичність української нації та її спроможність захищати свої цінності і переконання зі зброєю в руках.

Шкода, що постмайданні лідери не зрозуміли справжнього сенсу народного супротиву, який на ментальному рівні був спрямований проти холопської психології «руського міра». Нові «лідери змін» не трансформували стару замшілу систему, а були поглинуті нею та перетворені на банальних старорежимних бюрократів-чинуш. Тому, незважаючи на війну і незмінені пріоритети співробітництва з НАТО, система координації взаємодії з Альянсом працює неефективно.

З року в рік переписуються (а не виконуються) річні національні програми із незрозумілою переважній більшості назвою «під егідою Комісії Україна-НАТО», які мали б називатися «набуття критеріїв членства в НАТО». Якось нелогічно виглядає сама прив’язка «дорожньої карти» практичних заходів із досягнення стандартів НАТО до робочого органу двостороннього співробітництва між Україною і Альянсом. Справедливість цієї думки доводить факт того, що засідання Комісії Україна – НАТО вже більше року не проводяться через блокування цього формату з боку Угорщини.

Проте навіть за таких внутрішніх несприятливих умов зовнішньополітична обстановка дає Україні саме зараз ще один реальний шанс пришвидшити процес інтеграції у НАТО.

Призупинення США участі у реалізації Договору про ракети середньої та малої дальності через порушення та систематичне невиконання Росією положень Договору створює прецедент для України поставити під сумнів необхідність продовження своєї участі у Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї. Адже умовою приєднання України до цього договору стали гарантії її безпеки та територіальної цілісності сформульовані у так званому Будапештському меморандумі. Його підписантами є Україна, Росія, США та Велика Британія, до яких пізніше приєдналися Франція та Китай.

У зв’язку із невиконанням Росією своїх зобов’язань в рамках Будапештського меморандуму, ба навіть грубому порушенні його положень через пряму анексію українського Криму і збройну агресію на Донбасі, Україна має повне право зупинити свою участь у Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї та з метою захисту свого суверенітету і територіальної цілісності відновити виробництво тактичної ядерної зброї. Адже обмежені постачання озброєння та військової техніки з США не забезпечують гарантованого відбиття широкомасштабної збройної агресії з боку Росії. Як свідчить досвід тільки наявність ядерної зброї та рішучі наміри її застосування можуть бути ефективним інструментом стримування. І тільки з такими країнами ведуть рівноправний діалог – навіть у випадку Ірану та Північної Кореї.

Можливі наслідки застосування тактичної ядерної зброї незрівнянно менші ніж від застосування стратегічних ядерних засобів. За нормативами НАТО радіус ураження від застосування тактичного ядерного боєприпасу, як правило, не повинен перевищувати 3-4 кілометрів.

Україна має всі можливості для того, щоби налагодити виробництво бомб, артилерійських снарядів та фугасів у ядерному спорядженні. Фахівці міжнародного права знають, що Україна у цьому випадку буде діяти абсолютно легітимно.

Звичайно, такі перспективи можуть не сподобатись нашим західним стратегічним партнерам і вони можуть вдатися до тиску на політичне керівництво України та призупинити усі види допомоги, ба навіть погрожувати впровадженням економічних санкцій. Але чи сильно це вплине на Україну або погіршить і так вкрай важке економічне становище? За наявності твердої політичної волі та ефективного державного управління обмеженими ресурсами, певно, не дуже.

Однак, як альтернативу західні союзники можуть запропонувати Україні «ядерну парасольку» через негайне приєднання до НАТО, без умов та застережень. Україна довела свою спроможність протистояти практично наодинці значно потужнішому у військовому потенціалі та ресурсах противнику. Тому таке рішення лише підвищило б можливості України та НАТО щодо захисту спільних цінностей.

Чим не план?...

 

Олександp Поліщyк, генерал-майор запасу, військовий дипломат, член партії УКРОП

Прокоментуй цю новину у соціальних мережах Facebook