Україна досі не стала такою, якою її хотів бачити політичний в’язень і дисидент Левко Лук‘яненко. Про це на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook написав голова УКРОПу, народний депутат Тарас Батенко.
«Він бачив Україну іншою, ніж та, за якою спостерігають сьогодні мільйони. Лук'яненко ніколи не спостерігав за вектором розвитку держави. Він намагався його творити», – підкреслив Тарас Батенко.
Нардеп зазначив, що Левко Лук’яненко все життя боровся з системою та владою, і ця боротьба була вкрай безкомпромісна.
«Він знав методику боротьби, ефективність голодування в радянських таборах, силу слова, силу відкритих листів, і тільки відкриті листи до українських президентів останні мало зауважували. Він довіряв людям, швидко захоплювався ними й часто розчаровувався. Він силу-силенну писав, томи книжок. І заслужено отримав у останні роки Шевченківську премію», – пригадав укропівець.
Зі слів укропівця, для нього спомин про Левка Лук'яненка особливо автобіографічний. У 1993 році Тарас Батенко опублікував свою першу статтю про Українську робітничо-селянську спілку, яку тоді створив дисидент. Публікація вийшла в газеті «Ратуша». Спілкування з Левком Лук’яненком та іншими політв’язнями тривало довгі роки.
«Важко писати загально, коли добре знав людину, і коли ця людина була винятково доступна для спілкування багатьом, тільки ж небагато з нинішньої еліти цим скористалися», – зауважив нардеп.
Здавалося, після заміни смертного вироку Левко Григорович мав жити винятково довго. Втім, не дожив трохи більше місяця до свого дев’яносторіччя. По суті, з життя пішов один з останніх великих борців за українську Незалежність.
«Ми не просто вдячні йому за написання Акта незалежності, ми повинні виховати на його життєвому прикладі нове покоління українців. Дякую Вам за все, Левку Григоровичу», – резюмував Тарас Батенко.
Нагадаємо, Левко Григорович Лук’яненко помер 7 липня після тривалої хвороби. Український дисидент був одним з авторів «Акта проголошення незалежності України», членом Української Гельсінської групи (УГГ).
У травні 1961 року Львівський обласний суд засудив політика до розстрілу за антирадянську діяльність. Через 72 доби Верховний Суд замінив вирок на 15 років позбавлення волі. Дисидент відбував покарання у таборах Мордовії, де разом з іншими шістдесятниками боровся з адміністрацією через грубе порушення прав в’язнів.
Найактивніших учасників протестів перевели у Пермські табори, а в 1974 році Чусовський районний суд засудив Левка Лук’яненко та ще двох ініціаторів страйку до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі. Після чергового арешту 1977-го політик оголосив голодування та відмовився давати свідчення. Наступного року Чернігівський суд засудив Левка Лук’яненко до 10 років позбавлення волі й п’яти років заслання. Дисидента визнали особливо небезпечним рецидивістом. Відбував покарання у Мордовській АРСР, у Пермській, Чернігівській і Томській областях.
